Чарівний куля з дуже дрібним сніжком.

Діаметр 120 мм.

Не музичний.

Історія створення снігової кулі

Снігові кулі вперше з'явилися в кінці 1800-х у Франції і, як вважається, запозичили ідею концепції прес-пап'є (це така важка штука, якої придавливали папери — щоб ті при нагоді не розліталися зі столу). Перший скляний кулю був розміром з долоню, в ньому спробували зобразити Ейфелеву вежу, основу було керамічним, а сніг був до нестями підробленим. Сувенір був представлений широкій публіці у 1889 році на Паризькій виставці і став на ній самим сувенірним сувеніром.

Пізніше снігові кулі поширилися по всій Європі — з Франції в Німеччину, Австрію, Польщу, а потім і в тумани Англії. Статуетки, годинники, ляльки, медалі та весільні квіти — все це повсюдно стали заковувати в снігові купола. А релігійні діячі та реліквії в скляних кульках багатьом замінили домашній вівтар.

Цікава ситуація склалася у Сполучених Штатах до 1920 році. Ранні снігові кулі продавалися як сувеніри з зображеннями і назвами місцевих американських міст, але всі вони чомусь були виготовлені в Німеччині (в Китаї тоді панувала ера мілітаристів і їм, мабуть, було не до цього). Поворотним моментом в історії скляних снігових кульок став 1927 рік, коли Джозеф Гарадж з Піттсбурга подав патент на масове виробництво скляних кульок з водою «художньої привабливості та предметами з книжкових романів». Патент був зареєстрований 31 грудня 1929, і саме ця концепція була розтиражована — снігові кулі незабаром продавалися в усьому світі (крім Москви, бо як мавзолей під снігом виглядав особливо сумно).

Через поголовну популярності снігових куль, американські компанії 1940-х років стали широко використовувати їх для реклами, а віруюча Європа пустила снігові кулі з релігійною тематикою на подарунки для дітей католиків.

У 1950-х придумали пластик, який сильно здешевив всі сувеніри, але до снігових кульок чомусь додалося прикметник «крихкий». Ідилія тривала до 1970-х років, коли Америка зважилася на тотальний апгрейд колекції сувенірів. Дизайн став більш прогресивним і інтригуючим, в підставку додалися музичні скриньки, а фігурки і пейзажі почали бігати один за одним і обертатися.

В наш час під склом продовжують розвиватися все більш складні сцени, з'являються міні-водоспади, светопредставленія і все більш витончені дії різних фігурок і предметів.

Останнім писком моди є датчики руху, які включають повітродувки, які самі піднімають у кульках снігові бурани і заметілі.

Цікаво, що снігові кульки мають велику кількість різних найменувань, наприклад:

• снігові кулі,
• снігові сфери,
• снігові купола,
• снігові сценки,
• водні кулі,
• вирують заметілі,
• снігові встряхивалки,
• потряси-це диво
• і так далі.

А ось усталені назви на різних мовах:

• Sneeuwbollen (сніговий глобус) — Голландський
• Schneekugel, schuddebussen (снігова куля) — Німецький
• Boule de Neige (сніговий ком) — Французький
• Bola de Nuevo (нові кулі) — іспанський
• Palle di Neve (сніговий ком) — Італійський
• Wodny Domek (будиночок з водяними) — Польський

Найбільш відомий американському серцю снегошарик був, мабуть, у фільмі «Громадянин Кейн» у початковій сцені, де їм заповнюють екран, а потім безжально кидають на підлогу. Вітчизняний же глядач напевно оцінив сцену у фільмі «Невірна» з Річардом Гіром у головній ролі, де сніговий і всіма улюблений сімейний кулька виявився настільки великим і якісно зробленим, що ревнивий чоловік з однієї спроби дивує ним по голові і відправляє на той світ невдалого коханця своєї дружини. Але нам невдачливого американського громадянина зовсім не шкода — адже ми знаємо — десь у самій глибині своєю аморальною душі він зовсім не любив ці прекрасні і дивовижні снігові кулі.